Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Лише створена завдяки зусиллям української діаспори комісія Конгресу США на чолі з Дж.Мейсом у 1986 р. назвала Голодомор 1932-1933 рр. в Україні геноцидом.
Це визначення базувалося переважно не на документах, а на суб’єктивних судженнях свідків Голодомору. Крім того, ця комісія була покликана встановити факти, а не давати їм правову оцінку. Тому з ініціативи Світового конгресу вільних українців було створено Міжнародну комісію з розслідування голоду 1932-1933 рр. в Україні під керівництвом професора шведського Інституту публічного та міжнародного права Якуба Сандберга.
У листопаді 1989 року комісія Я.Сандберга опублікувала свої висновки. Безпосередньою причиною масового голоду в Україні вона назвала надмірні хлібозаготівлі, а його передумовами — примусову колективізацію, розкуркулювання і прагнення центрального уряду дати відсіч «традиційному українському націоналізму». Отже, юристи побачили в Голодоморі не тільки прагнення Кремля за допомогою терору голодом нав’язати селянству невластивий йому спосіб життя, але й виокремили в терорі національну складову. Голодомор в Україні був кваліфікований як геноцид.
9 грудня 1948 року ГА ООН одноголосно прийняла „Конвенцію про попередження злочину геноциду і покарання за нього”, яка набула чинності з 12 січня 1951 р.
Щоб світ знав: не голод, а Голодомор
Сьогодні, в останню суботу листопада, в Україні відзначають День пам’яті жертв голодоморів. Штучно організований і зумисне підтримуваний тоталітарним комуністичним режимом голод в Україні (а також в окремих регіонах Росії і Казахстану) з метою придушення антирадянських настроїв та виступів проти колективізації на селі призвів до величезних втрат та відчутних наслідків для наступних поколінь. Внаслідок того голоду 1932—1933 років близько 3,9 мільйона людей померли (90% із них були етнічними українцями), а 0,6 мільйона через це просто не народилися.
І ось натрапила серед розсекречених знахідок Галузевого архіву СБУ на щоденники завідувача відділом Ленінського райкому партії міста Києва Дмитра Заволоки. А збереглися ті щоденники, бо були головним звинуваченням їхнього автора в «антирадянській діяльності». У цих списаних аркушах — правда про життя комуніста — керівника середньої ланки, його роздуми про причини та наслідки того, що відбувалося, сумніви і розчарування.